Любомир Андрійович Дереш - Пісні про любов і вічність (збірник)

у серці померлої імперії, він почував себе значно затишніше, аніж у рідному Києві. Там простіше дивились на речі, там менше приховувалися справж ні мотиви. Наче краплина крові давнього бога Мардука в тілі вбитої ним власноруч богині Тіамат, він почував свою інаковість до навколишнього середовища і на якийсь час переїхав туди, залишивши Віку і підростаючу доньку доглядати за йога-студією в Києві. Їхні сімейні стосунки вже давно охололи, більше ніщо не тримало його в Києві. Батя, почуваючи, що відкриває останні сторінки свого життя, поїхав під виглядом бізнес-відрядження до білокам’яної.

Справи, як не дивно, стояли з кожним роком дедалі краще – це лише зайвий раз доводило йому, що він таки розшифрував коди Всесвіту. Про нього писали у пресі, осередки його йога-студії відкривалися по всій Україні, він став розкрученим брендом – трохи дивно було чути таке про себе, та він приймав це як данність, як частину безглуздої гри в реальність. Тепер он і росіяни зацікавилися його напрацюваннями – дух урбан-йоги якнайкраще доповнював мертвотний вираз обличчя гримотливого мегаполіса. І ось уже не заспокійливі звуки сякухаті, а ритми драм-н-бейсу стали супутні його московським заняттям, чим викликали додатковий захват у тих, кому за двадцять. На його заняття потяглися місцеві етноботаніки, його коло знайомств різко помолодшало і посвіжіло. Аби доповнити собі картинку сучасності, він, заради експерименту, пройшовся по тутешніх фармацевтичних новинках у сфері психотуризму. Як досвідчений гурман, він куштував екзотичні ентеогени, відчуваючи, що вже справді не має чого втрачати, заразом називаючи здивованим юзерам «рослин сили» пранаями,[34] крийї[35] та бандги,[36] які викликали ефект ЛСД, мескаліну, грибів, ололілукві чи гавайської троянди.

Доктор Гофман, винахідник ЛСД, мабуть, і не сподівався, що в Москві початку 2000-х підніметься новий рух за духовність – духовність молекулярну, напівсинтетичну, десь навіть на стику свідомості людини й комп’ютера, оскільки всі результати «духовних» дослідів молоді люди зажбурювали в Інтернет у вигляді фотожаб, креативу, гігабайтів флейму[37] на форумах, живучи в мережі своїм, мало зрозумілим йому віртуальним життям. Хвиля відродження начебто прокотилася московськими інтелектуальними колами.

Він став свідком того, як на дорогих квартирах московських ділків під голоси дельфінів і крики касаток молоді дівчата, занурені у вир метафізики пологового періоду, на високих дозах ЛСД ідуть у трип, проходять витручені спогади із дитинства, наражаються на уламки спогадів із (начебто) попередніх життів, продихують невротичні «затиски» і болісне розлучання з матір’ю в грудному періоді, знову тяжко дихають у спогадах про спазм материнської матки, переживають повторно власне народження, все чітко за Грофом, перероджуються в нові перинатальні матриці, начебто зцілюючись, а насправді кружляючи тим самим колом народження й смерті, смерті й народження, що його називають сансарою і безсенсовне кружляння якого гіпнотизувало, манило, манило… Стоп! – кричав іноді він серед ночі, з жахом відчуваючи, як чергове народження в цьому важкому, наче мокрий кожух, світі підстерігає його. Цей світ – це й було пекло. Світ мегаполісів, рур котелень, заводів, смогу, газів, фреонів у атмосфері, інфікованих СНІДом матерів-наркоманок та абортованих немовлят, вкинутих до озер біля поліклінік. Народитися на цьому смітнику знову – що могло бути гірше? Гірше могло бути тільки залишитися без тіла. Тому-то й печаль так звучала в той час в його авторській пісні – він раптом відкрив для себе гітару і віршоване слово і став невеличким фурором серед московської богемної буржуазії: йог, що виконує бардівську пісню, – це було навіть крутіше, аніж Анатолій Кашпіровський, що співає в караоке на Брайтон-Біч пісні Віктора Цоя.

По кругу, по кругу.

Дай сиську потрогать, подруга.

Укрощение страсти.

Снова матрица перинатальная.

Пуповина, удушье,

Фаза орально-анальная.

Фантазии с изюминкой, но

Тоска – исключительно маргинальная.

Лежу в роддома палате.

Медитирую на папу Шиву

И кровавую тетю Дургу.

Слушаю группу Кино.

Хотел родиться – на те.

Да, Господи, это оно.

Десь тоді він і зустрів Лару. Вона була ще порівняно молодою. Після розлучення, з дорослим сином, виглядала вельми пристойно на свої тридцять сім. Успішна, доглянута, з почуттям гумору і власним помешканням на Садовому кільці. Вона відвідувала його заняття на замовлення котрогось із тих новомодних англомовних журналів, уже не пригадати, якого саме. Їхня пристрасть розвивалася поволі, тягло, він неохоче відповідав їй взаємністю, розуміючи, що це чергове потрапляння на карму, а потім зриваючись і розуміючи, що хай їй морока, кармі, і даючи вихід для хоті.

Віка знала, що в нього є ще хтось.

Віка була суворою жінкою. Вміла керувати людьми. На старість зробилася ще вродливішою, тільки в манерах її з’явилося щось неприродно мужнє, сталеве, попри позверхню жіночність. І ще вона, після того як Батя поїхав до Лари, стала палити – потай, звичайно, бо це не личило би директорці йога-студії.

Він іноді приїжджав до Києва, чимраз більше почуваючи себе чужим, наче відвідував не дуже близьких родичів у провінційному закутку, не сильно й розуміючи, навіщо взагалі повертається сюди, почуваючись дедалі менш комфортно від їхньої м’якосердності й суто української сентиментальності. Віка намагалася вивідати: «У тебе є ще хтось?», на що Батя тільки відмахувався, мовляв, яке це має значення зараз, коли між ними вже згоріло все. На цих словах він ішов до власного йога-залу у великому чотириповерховому будинку, який вони збудували з розрахунку на велику родину і натовпи друзів, ну а Вікторія зачинялася на кухні, аби не йшов дим у хату, і курила там дамські сигарети слімз, запиваючи сльози, що самі бігли з очей, гіркою кавою.

У розмовах із подругами-тренерками Віка дедалі частіше нарікала на життя: їй тяжче було керувати студією, проводити заняття за його відсутності. Вона ганила публіку, яка наче «вампірила» її енергію, винуватила заздрісних конкуренток, які давили її своїм негативом, скаржилася на екологію, на неякісну косметику, на шкідливі продукти у супермаркетах, на молодих матерів, на Аліну та її хлопця, що вправляються у сексі, не думаючи про контрацепцію.

Його ж – його прибивало не те, що в нього є хтось, – мучило те, що в нього є почуття, яких так і не поталанило позбутися. Є серце, яке ще не було видерте. І воно боліло.

Так тривало кілька років. Минула весна видалась особливо тяжкою.

У сім’ї почав творитися справжній жах. Аліна, його донька, після майже семи років зустрічей із Вадимом, до якого Батя вже звик і вважав мало не рідним сином, раптом дала малому відкоша і хутко, менше ніж за півроку, зблизилася з невідомо яким московським жевжиком – йога-тичером Пашею Мордором, казали, ніби він